Шишки марихуана White Widow Нерюнгри

Але, ваще, чую, що з вами сьо я мітаться буду вайбом! Тут я вам розповім, як я зібралась і закладки поставила, живчикам! Ха-ха!

Отак сиджу я одного дня в під'їзді, повненька пачечка геро у кишені, ще грошей у кишені не зосталось, а розпорядок сьогодні лютував. Глянула я в дзеркало, а там мене по-своєму глузуюче гризло – чорні круги під очима, нездоровий колір шкіри, виглядала я, м'яко кажучи, не презентабельно. І тут, як на зло, замітала на дорозі ті дурні студенти, всі з вайбом, на них і горе в печінку, і голіву не болить, і ще й дзеркала у них не розсипаються!

Вирішила я взяти судьбу в свої руки і думаю: чому б не покурити шишки марихуани? Дурні не тільки втрачають голову через трубку, а й від шишок – телепортуються до інших галактик!

То я пішла в шукацьки закладок. Поки їхала вдоволена по місту, думала я, як бути, адже я ще ніколи не куряла шишки. Але всіму свій час, я ж не розумниця з віджетами. Отак дійшла я до ділового центру, де наїжачка стайка з герами обрабувала. Я лізу туди, як Друга світова війна, і думаю собі, кораул, кораул, але мені на зустріч виходить чувак, весь в темному із розчіскою в бічині. Виявляється, це метчик в діло. Я вінувала йому своє побажання і показую гроші. Він усміхається, я так усміхаюся, що аж гризло іскриться!

Але він не шарить, що мені за шишки покупати, і тому ми пішли обдолбатися в кафе, щоб порадитися. Я сиджу, дивлюся на його шкірніцах, мию хлібом руки, тримаючи в руках меню, а він мені такий: “На фоловер порадиш?”. Я нічого не розумію, але кажу: “Окей, давай на фоловер”. Замовив він все, що треба, я замовила все, що треба, і почали сидіти, жувати, пити чай.

Сиджу я така в кафе, обдолбана я, глини галюциногенної, аж бачу в свої очі, що стіл мене чорний вежникобитник хоче з'їсти. Кажу метчику: “Ти теж чорні вежникобитники бачиш?”. Він відмовляється, а говорить, що бачить зайців. Ха! Я кажу йому: “Дебілизм, мій друже, зайців не буває, є тільки чорні вежникобитники!”. Він мені посміхається і каже, що хоче курнути і взагалі.

Ми виявляємося в якомусь парку, де уже темно й страшно, а вимикачів не видно. Метчик виходить з рюкзаком, а я йому такий: “Що ти з рюкзаком зробив?”. А він мені: “Сам купила, сам пливи!”. Знайшовся в мене рюкзак, а в ньому шишки марихуани! Оля-ля! Як я раділа, що скінчилось мучення. Ми закурили шишку через трубку, затянулись і відразу гризло стало зелене, а квадратними очима все бачить!

Сиджу в кущах, а переді мною гігантський гризло. Я дивлюся на нього, а він дивиться на мене, і так сидимо, поки не відрубаємося. Вайб нас був рожевий, одно слово, ну-ну.

Але мій настрій вийшов із червоного пластику, коли я згадала, що було ще одне покликання! Мені треба було зібрати стекловату, щоб зробити сахарну вату. Бо навіщо купувати, коли можна самому зробити, вірно? А от де її брати, не знала я, бо в магазинах такого нема. Тут метчик мені каже, що знає, як зібрати стекловату з вікон. Хлопець хоч і метчик, але цікава в нього інформація. Взяли ми купу пляшечок, рукавички резинові, і почали зібирати стекловату. Ми обходили будинки, якась тітка перед прибиранням уподобала викидати вікна разом з будинком. А ми там, сімранізуючі, заростені віконами, які їм зрішта були в дошку по вуха!

Після героїну-шампанського, авантюр зі стекловатою, я так обдолбана була, що відрубаюся одразу, як зирну в ліжко. Але перед сном я згадую себе сумна, що шишок стало не залишилося, але сахарну вату я зробила! І нажаль, якась половинка ліжка мене насвистує і каже: “Та й зробила б ти щось корисне, замість цього дурниць!”. Взагалі історія, історія...

Братаны, только что закладки сорвал, и хочу вам рассказать, как я купила шишки марихуаны и сделала татуировку на лице. Это был день, который я запомню на всю свою жизнь, знаете. Ну шоб было понятно, мне тогда было лет пятнадцать, и я просто ханку от драйва поймал.

Всё началось с того, что один мой пацанчик по кличке Вася налил мне свеженький снежок. Как же это было годно, братва! Я чувствовал, как у одеколона запахло, и начал байтить всех вокруг. Чуваки, я был просто вне себя от улёта, бродил как пятка по округе и смеялся как озверевший гопник. Пока я так бегал, обнаружил, что у меня в кармане остался номерок от Костика с почти-блатным салоном.

Я решил, что такая возможность не может просто ускользнуть от меня, и пошел в салон-блатняк. Там сидела хорошая тёлочка, звали её Женя. Она была такая шило, что хочется съесть куском. Я ей такой: "Э, ты можешь мне что-нибудь на лице нарисовать?" Она посмотрела на меня со снисходительностью и сказала: "А чё нет?".

Я сел на стул, а она достала свои орудия труда. Когда она начала покрывать иглой моё лицо, я почувствовал смесь боли и удовольствия, братаны. Это была просто вау-фишка. Во время всего этого процесса, я смотрел на свою супер-улетную тату и чувствовал, что теперь я реально стал настоящим гопником.

Когда Женя закончила рисунок, она сказала мне, чтобы я не забывал о том, что татуировку нужно ухаживать. Она выдала мне список косметики, которую я должен использовать, и объяснила, как наносить все эти крема и мази, чтобы не сесть на шишки. Без неё я бы наверное попал в большую жопу.

Выходя из салона, я ощутил себя настоящим мачо. Тату наделала делов, и теперь я был готов похваляться своей крутой новинкой всем. Братва, я не мог не гордиться собой.

В общем, с тех пор я стал настоящим крутым гопником с впечатляющим личиком. Но чтобы не повторить ошибок прошлого, я решил ограничиться только этой одной татуировкой. Хотя, иногда думаю, что может быть добавлю ещё что-нибудь покруче, когда подрасту. Но не сейчас, братва, не сейчас.

И помните, парни, всегда имейте в запасе пару закладок. И никогда не упускайте возможность улететь на самый высокий уровень. Но главное, не забывайте о том, что всё это лето нашей жизни придётся когда-то отдать. Поэтому жрите каждый день, словно это последний. Наслаждайтесь, братва!